ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ПОДІЇ 1939 — ЧЕРВНЯ 1941 pp.

Причини війни 1. Нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, що призвело до різкого загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 pp. 2. Загострення суперечностей між державами, що стали на шлях проведення економічних реформ при збереженні демократичних принципів і громадянського суспільства, з одного боку, і тими державами, де були встановлені тоталітарні режими, що проповідували расизм, мілітаризм, націоналізм, з другого боку. 3. Незадоволення Німеччини, Італії, Японії Версальською системою договорів, прихід у цих країнах до влади сил, які прагнули до нового переділу світу. 4. Політика фашистських держав на загарбання ринків збуту та джерел сировини, розширення сфер впливу, захоплення колоній, їх боротьба за черговий переділ світу. 5. Недалекоглядна політика “потурання” та поступок агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція. 6. Політика нейтралітету та невтручання у справи європейських країн, яку проводили США. 7. Безпосередня підтримка агресорів з боку СРСР, що підписав із Німеччиною пакт про ненапад та таємний протокол до нього, які відкрили шлях Німеччині для нападу на Польщу. Характер війни Характер війни змінювався в її перебігу. На першому етапі (1939-1941 pp.) — загарбницький, несправедливий з боку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників, а також з боку СРСР. Справедливий, національно-визвольний з боку жертв агресії та їхніх союзників. Жертви агресії-Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Франція, Югославія, Греція, частково Румунія. На другому етапі з нападом Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.) характер війни змінюється. Вона стала національно-визвольною, справедливою з боку СРСР, з боку антигітлерівської коаліції та тих країн, що вели боротьбу дроти фашизму, і залишалася загарбницькою, несправедливою з боку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників. Привід до війни. Напад німців, переодягнених у польську форму, на німецьку радіостанцію Глейвіц. Це була провокація і привід до нападу на Польщу. Періодизація Другої світової війни Історики сучасності дають різну періодизацію Другої світової війни. Один із варіантів такий: Перший період — 1 вересня 1939 р.-22 червня 1941 р. (від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу і до початку агресії проти СРСР). Він характеризується наростанням агресії фашистських держав, їхніми військовими успіхами. Гітлерівці окупували всю Західну Європу до Ла-Маншу й увесь Балканський півострів. Другий період — 22 червня 1941 р.-19 листопада 1942 р. (від нападу гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР і до контрнаступу радянських військ під Сталінградом). Він характеризується поширенням фашистської агресії, крахом плану Німеччини “блискавичної війни”, розширенням театру воєнних дій у Тихому океані, Африці. Третій період — 19 листопада 1942 р.-6 червня 1944 р. (від контрнаступу радянських військ під Сталінградом до наступу на центральній ділянці фронту та відкриття другого фронту в Європі). Це корінний перелом у перебігу Другої світової війни, перехід стратегічної ініціативи до країн антигітлерівської коаліції, суттєві перемоги цієї коаліції (під Сталінградом, Курськом, звільнення України і вихід на державний кордон СРСР, успішні операції англо-американських військ у Північній Африці, захоплення союзниками значної частини Італії). Четвертий період — 6 червня 1944 р.-8 травня 1945 р. (від наступу на центральній ділянці фронту й відкриття Другого фронту у Франції до капітуляції Німеччини). Характеризується вступом Радянської Армії у Західну Європу та її визвольними операціями, успішними операціями англо-американських військ та остаточним розгромом фашизму в Європі. П’ятий період — 8 травня-2 вересня 1945 р. (від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії). Це було завершення Другої світової війни. Фронти Другої світової війни: Західний, Східний, Балканський, Північноафриканський, Італійський, Тихоокеанський, Далекосхідний. Союзники Німеччини в Європі: Італія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Хорватія. Напад Німеччини на Польщу 11 квітня 1939 р. Було затверджено план “Вайс” загарбання Німеччиною Польщі. 31 серпня 1939 р. Гітлерівці вчинили провокацію своїм нападом на німецьку радіостанцію у прикордонному містечку Глейвіц (німці були переодягнені у польську форму). Подібні провокації було здійснено, й на інших ділянках польсько-німецького кордону. Незабаром усі радіостанції Німеччини передали в ефір екстренне повідомлення, що Польща ніби-то не поважає німецьких кордонів, порушує їх, а тому проти неї потрібно застосувати силу. 1 вересня 1939 р. Німеччина без оголошення війни напала на Польщу. Німецька армія чисельністю близько 1,5 млн осіб вторглася в Польщу (62 дивізії, серед них 7 танкових, 200 літаків). Польська армія налічувала 1 млн 750 тис. осіб, але була погано озброєна, не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат. На її озброєнні була техніка застарілих конструкцій. Німецькі війська, маючи значну перевагу в найновішій техніці, прорвали польську оборону і стрімко просувалися вглиб Польщі. З вересня 1939 р. Велика Британія й Франція, як союзники Польщі, були змушені оголосити війну Німеччині, але активних воєнних дій не вели. 3 вересня 1939 р.-10 травня 1940 р. — “Дивна війна” на Заході, бо там панувала тиша, ніяких воєнних дій не велося. Перший англійський солдат загинув. 9 грудня 1939 p., тобто більш як через три місяці після початку війни. Начальник Німецького штабу оперативного керівництва генерал Йодель на Нюрнберзькому процесі заявив: “Під час польської кампанії близько 110 англо-французьких дивізій на Заході не почали жодних дій проти 23 німецьких дивізій”. 6 вересня 1939 р. Уряд Польщі залишив столицю. 18 вересня 1939 р. Уряд Польщі та головне командування армій переїхали до Румунії, віддавши накази відступати в бік румунського кордону й не вступати в бій з більшовиками. До 28 вересня 1939 р. тривала героїчна оборона Варшави. Польські війська героїчно оборонялися, але сили були нерівними. Польську армію було розгромлено за три з лишнім тижні. Німці втратили 10 тис. убитими. 12 жовтня 1939 р. Декрет А. Гітлера про розподіл польських земель: • частину польської території — Велика Польща, Сілезія — було приєднано до Німеччини; • решта території перетворено в генерал-губернаторство, яке безпосередньо підпорядковувалося фюреру. Висновки 1. Війна проти Польщі тривала всього 36 днів. 2. Польщу було поділено між двома тоталітарними режимами — націонал-соціалістичним (Німеччина) і комуністичним (СРСР). 3. Внаслідок поділу Польщі до СРСР відійшло 51, 4% її території з 37,1% населення (12 млн душ). 4. Німеччина дістала повну свободу дій у Європі. Вступ Червоної Армії в Західну Україну та Західну Білорусь і приєднання їх до СРСР 17 вересня 1939 р. За умовами таємного протоколу Молотова — Ріббентропа на територію Польщі (Західна Україна і Західна Білорусь) вступила Червона Армія. СРСР офіційно виправдовував свою агресію необхідністю “надати допомогу українцям та білорусам перед навислою загрозою”. 22 вересня 1939 р. Червона Армія ввійшла до Львова. 28 вересня 1939 р. Між Німеччиною та СРСР було підписано договір “Про дружбу і кордони”. До договору додано карту та два додаткових секретних протоколів. Було остаточно визначено кордони між Німеччиною і СРСР. Польщу поділено між двома тоталітарними режимами. СРСР отримав 200 тис. кв. км території західноукраїнських і західнобілоруських земель з 12-мільйонним населенням. Німеччина приєднала польські північні й північно-західні райони загальною площею 90 тис. кв. км з населенням 10 млн чоловік (з них лише 2% становили німці). Коментуючи договір, нарком закордонних справ СРСР В. Молотов наголошував на необхідності примирення з ідеологією фашизму. Згодом В. Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп підписали спільну заяву, в якій відповідальність за початок Другої світової війни поклали на Велику Британію і Францію. До рук радянських властей потрапило багато полонених польських військовослужбовців, яких було відправлено в табори в Путивлі, Козельці та Старобільську на Україні, а також на територію Російської Федерації. У квітні — травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше в Старобільську під Харковом та в інших місцях було розстріляно 21 857 вояків. Тепер установлено, що 3897 офіцерів було вбито в Катинському лісі під Смоленськом, 6295 — в Калінінській (Тверській) області, 4403 — у Старобільську під Харковом. Місце поховання ще 7262 розстріляних польських офіцерів не відомо. Населення Західної України і Західної Білорусі з надією зустрічало Червону Армію, сподіваючись на захист від окупації фашистської Німеччини й здійснення споконвічних прагнень про возз’єднання зі Східною Україною. Наприкінці вересня 1939 р. у Бресті, Львові, Гродно, Ковелі і Пінську відбулися паради військ переможців — вермахту й Червоної Армії, що в світі було розцінено як посилення загрози миру в Європі з боку тоталітарних режимів. 22 жовтня 1939 р. проведено вибори до Народних зборів під ретельним контролем нових властей за безальтернативним списком кандидатів для узаконення радянського режиму в Західній Україні. Наприкінці жовтня 1939 р. Народні збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з радянською Україною у складі СРСР. У листопаді 1939 р. відбулися сесії Верховної ради СРСР та Української РСР, які ухвалили закони про долучення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку. Висновок Об’єднання всіх українських та білоруських земель у складі УРСР і БРСР мало велике позитивне значення. Вперше за кілька століть своєї історії українці та білоруси опинилися в межах однієї держави, хоча це було здійснено в умовах протистояння двох систем (гітлерівської та сталінської) і насильницькими методами зі зневажанням національної гідності, застосуванням масових репресій. Входження до складу Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії Червень 1940 р. Уряд СРСР зажадав від Румунії виведення її військ із Бессарабії, а також із тієї частини Північної Буковини, де проживало українське населення. Не маючи підтримки з боку Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм військам залишити зазначені в ультиматумі території. Законодавчо закріплення нових території у складі СРСР відбулося через створення нової союзної республіки-Молдавської РСР — та розподілу території Бессарабії між Молдавською та Українською РСР. До складу Молдавської РСР увійшла також частина українських історичних земель Придністров’я, де ще 1924 р. у складі УРСР було створено Молдавську автономну радянську, республіку. У складі УРСР було створено дві нові області — Чернівецьку та Ізмаїльську. 1939 р. СРСР нав’язав урядам Естонії, Литви та Латвії пакти про взаємодопомогу, які були підписані: з Естонією — 28 вересня 1939 p., Латвією — 5 жовтня 1939 p., Литвою — 10 жовтня 1939 р. За цими договорами на території прибалтійських держав передбачалося розміщення радянських збройних сил та створення військово-морських баз. Через деякий час уряди прибалтійських держав були звинувачені в порушенні підписаних ними угод і на їхню територію було введено додаткові радянські війська. Радянське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових народних фронтів і формуванню так званих “народно-демократичних урядів”, які проголосили радянську владу в цих країнах. Серпень 1940 р. Сьома сесія Верховної Ради СРСР ухвалила постанову про входження Литви, Латвії та Естонії до складу СРСР. Висновок Приєднання Бессарабії, Північної Буковини, Литви, Латвії та Естонії до СРСР було здійснено примусовими засобами. Радянсько-фінська війна (30 листопада 1939 р.-12 березня 1940 р.) Війна СРСР з Фінляндією була безпосереднім наслідком пакту Молотова — Ріббентропа та умов секретного протоколу, за якими Фінляндія потрапила до сфери впливу СРСР. Жовтень 1939 р. СРСР запропонував Фінляндії: • здати йому в оренду порт Ханко терміном на 30 років; • віддати півострів Рибачий, що контролює підходи до Мурманська; • відсунути радянсько-фінський кордон від Ленінграда на кілька десятків кілометрів на обмін території в Карели. Фінляндія відкинула ці пропозиції. 30 листопада 1939 р. У відповідь СРСР починає військові дії проти Фінляндії (так звана “зимова війна”). У бойових діях з боку СРСР взяло участь 960 тис. бійців, з боку Фінляндії — 400 тис. 14 грудня І939 р. СРСР як країну-агресора було виключено з Ліги Націй. Листопад 1939 р. — лютий 1940 р. Стратегічна ініціатива належала Фінляндії. Радянські війська зазнали поразки. Лютий 1940 р. Червона Армія ціною великих втрат, взявши штурмом “лінію Маннергейма”, примусила Фінляндію піти на підписання договору про мир. 12 березня1940р. Було підписано радянсько-фінську мирну угоду. Умови мирної угоди 1. СРСР отримав півострів Ханко в оренду для створення військово-морської бази. 2. Встановлювалася нова лінія радянсько-фінського кордону: його було відсунуто на 150 км від Ленінграда. 3. До складу СРСР увійшли: • Карельський перешийок з містом Виборгом, Виборзькою затокою й островами північніше і південніше Ладозького озера; • частина Рибачого і Середнього півостровів на узбережжі Балтійського моря. 4. Сторони зобов’язувалися: • утримуватися від нападу одна на одну; • не укладати союзів; • не вступати в коаліції проти однієї зі сторін. Наслідки війни 1. Війна тривала 105 днів. 2. СРСР зазнав великих втрат: 70 тис. осіб загинуло, 17 тис. осіб пропало безвісти, 176 тис. поранених і обморожених. 3. Втрати були значно більшими від фінської сторони (Фінляндія втратила 23 тис. солдатів убитими і 44 тис. пораненими). 4. Фінляндія залишалася незалежною державою. 5. Війна підірвала міжнародний авторитет СРСР: • СРСР було виключено з Ліги Націй як країну-агресора (грудень 1939 р.); • СРСР продемонстрував слабкість своїх військових сил, незадовільну їх технічну оснащеність (у військах використовувалися фуфайки зразка Першої світової війни, гвинтівки — кінця XIX ст., ложки, казанки — часів Кримської війни). У Незадовільному стані були танки, літаки, артилерія тощо. Загарбання Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії 9 квітня 1940 р. Німецькі війська без оголошення війни напали на Данію і Норвегію (операція “Везерюбунг”). Датський уряд відмовився від боротьби, звернувшись із закликом до народу не чинити опору німцям. 9 квітня — 10 червня 1940 р. Бої за Норвегію. Норвезька армія чинила опір, але сили були нерівними. Короля та уряд з залишками норвезької армії було вивезено до Великої Британії. Німецькі війська окупували Норвегію. 10 травня 1940 р. Німецькі війська почали вторгнення до Голландії, Бельгії, Люксембургу. 15 травня 1940 р. Голландська армія капітулювала. 17 травня 1940 р. Гітлерівці вступили до столиці Бельгії Брюсселя. Висновки 1. Німецькі війська без особливих зусиль захопили Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург. 2. Німецьке командування отримало можливість сконцентрувати свої збройні сили в боротьбі проти Франції. Розгром Франції 10 травня 1940 р. Початок наступу Німеччини на Францію через Голландію та Бельгію (операція "Гельб"). 23 травня 1940 р. Танковий корпус генерала Г. Гудеріана вийшов до французького порту Дюнкерк (узбережжя Ла-Маншу) й оточив англо-франко-бельгійські війська, які були прикуті до моря (40 англійських, французьких і бельгійських дивізій). Однак несподівано німецька армія припинила наступ і це дало змогу забезпечити евакуацію союзних військ в Англію (338 тис. осіб). На узбережжі залишилося багато техніки: 8 тис. кулеметів, 82 тис. автомашин, 2,4 тис. гармат, 90 тис. гвинтівок. 5 червня 1940 р. Гітлерівські війська розгорнули наступ на Париж, а через 9 днів без бою ввійшли до столиці Франції. 22 червця 1940 р. Новий голова французького уряду маршал Петен підписав у Комп’єнському лісі, в тому самому вагоні, де в листопаді 1918 р. маршал Фош запропонував умови перемир’я німецькій делегації, франко-німецьку угоду про перемир’я. Умови перемир’я 1. Французькі військово-морські сили повинні були скласти зброю і передати її Німеччині. 2. Франція втрачала 2/3 частини своєї території, яка переходила під контроль окупаційних властей. 3. На півдні Франції в місті Віші німці дозволили сформувати пронімецький уряд на чолі з Петеном. 4. На Францію накладалася велика контрибуція. 5. 1,8 млн полонених французів повинні були перебувати в Німеччині до укладення миру. 6. Економіку Франції контролював німецький уряд. Висновки 1. Франція зазнала поразки. 2. Втрати Німців у боях за Францію: 27 тис. убитими, 100 тис. поранено, 18,4 тис. пропало безвісти. 3. Швидка поразка Франції значно зміцнила Німеччину і поставила Велику Британію у скрутне становище. 4. Тепер настала реальна загроза німецького вторгнення на Британські острови. 5. Капітуляція Франції дала змогу А. Гітлеру зосередити зусилля свого генерального штабу на розробці плану війни проти СРСР. 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії під назвою “Морський лев”. Осінь 1940 р. А. Гітлер почав масові бомбардування Великої Британії й активну “підводну війну” проти її флоту. Однак операцію “Морський лев” не було здійснено. Причини: • нестача морських транспортних засобів; • сильна англійська авіація; • труднощі зосередження великої морської армади у вузькому Ла-Манші; • США надали Великій Британії фінансову допомогу згідно з законом від 11 березня 1941 р. про ленд-ліз, тобто про надання матеріальної допомоги на умовах довгострокового кредиту країнам, оборона яких має для США першочергове значення. Висновки 1. Недалекоглядна політика Великої Британії і Франції в перші місяці війни призвела до окупації майже всієї Європи. 2. Дев’ять європейських держав було окуповано Німеччиною: Австрію (1938 p.), Чехо-Словаччину (1938-1939 pp.) — до початку Другої світової війни; Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, Францію — після початку Другої світової війни; 3. Сім держав були її союзниками: Італія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина, Хорватія, Фінляндія. 4. Лише три держави залишалися нейтральними: Швеція, Швейцарія, Ісландія. АГРЕСІЯ НА БАЛКАНАХ Причини початку воєнних дій на Балканах У стратегічних планах Німеччини та Італії Балкани посідали важливе місце: 1. Балкани були вигідним плацдармом для нападу на СРСР. 2. Захоплення Балкан дало б змогу встановити свій контроль над протоками Босфор і Дарданелли. 3. Захоплення Босфору і Дарданелл сприяло б проникненню на Близький Схід і встановленню свого контролю над ним. 4. Тут були сильні позиції Великої Британії і захоплення Балкан значно ослабило б її позиції в цьому регіоні. Квітень 1940 р. Італія окупувала Албанію. 28 жовтня 1940 р. Італія направила 200-тисячну армію проти Греції, але наштовхнулася там на стійкий опір. Наступ здійснювався з території Албанії. На допомогу грекам прийшли британські війська й наступ було зупинено. 6 квітня 1941 р. Німеччина вторглася в Югославію (операція “Маріта”). 17 квітня 1941 р. Німеччина підкорила Югославію, яку було розчленовано між Німеччиною, Італією, Болгарією та Угорщиною: • утворено “незалежні” Сербію та Чорногорію; • Македонія відійшла до Болгарії; • Чорногорія приєдналася до Італії; • Воєводина — віддана Угорщині; • Словенію поділено між Німеччиною та Італією. Кінець травня 1941 р. Спільний наступ італійсько-німецьких військ, внаслідок якого Грецію окупували фашисти. Травень 1941 р. Німецькі повітряно-десантні частини захопили о. Крит — важливу базу, що з півдня прикривала Ватіканський півострів (операція “Меркурій”). Усі Балканські країни опинилися під контролем агресорів.